|
|
|
листопада 23-є, 2009
05:32 pm - Мої антени та стрихи
Цими вихідними я додав трішки цивілізації до своєї домівки, що хоч і знаходиться в 20 хв. ходи від центру Львова, а все ж богом забуте місце в урбан-районі.
Проведення новітніх технологій завжди мало якісь складнощі, до прикладу в черзі на телефон нам довелось стояти понад 20 років, допоки батько не взяв все у свої руки, і знайшов можливість коштами жильців прискорити темпи продуктивності праці Укртелекому. Проведення інтернету додому - це вже моїх рук справа. Точніше все тільки в процесі, адже кожне покоління має покращити те, що лишилось від попереднього. Але інтернет - це вже геть інша історія.
До того вдома в нас вже був телевізор, ми його привезли невдовзі після переїзду. Але не користувались ним понад 3 місяці, бо напрягатись під'єднувати до нього щось, щоб побачити Перший Національний чи УТ-3 (Львів) погодьтесь не варто. Як кажуть: "Не тратьте куме сили..." Однак, в мого сусіда, що мешкає поверхом нижче, вже є супутникова антена, котру він хотів поправити. Скориставшись нагодою, що він хотів поки сніг удруге не грянув поправити з'єднання, попросив скористатись його тарілчаною бляхою, щоб і собі мати кавалок цивілізації вдома.
Купили на залізячному ринку на Сихові двох виходові головки, котрі дозволяють тягнути все одразу на два зомбоящики. Про такі я дізнався недавно, але ж жага технологій підпирає. Є ще, як виявилось навіть чотириканальні - аж на чотири телевізори, але таких мені не потрібно. Поки ми проводили закуплівлі, я отримав дозу ЛікНепу про супутникове телебачення, а також про особливості аматорського його встановлення.
Коли все було готово, можна приступити до найцікавішої частини: збирання усього докупи. Половину часу за ці два дні ми з сусідом Романом провели на даху, страхуючи один одного, подаючи деталі, під'єднуючи все до купи, а також за грою "Шестий, шестий, я - семий". Так назвала її Наталка - Романова дружина, і за сумісництвом моя сусідка дитинства. Суть проста: Роман на даху, з hands-free у вухах і гаєчним ключем у руці крутить приймач на відповідний градус, а я вдома докладно описую статус тогг, який стан зв'язку.
Врешті, в околі дев'ятої вечора вчора, ми обидвоє мали супутникове телебачення. Роман - оновлене, а я таке - до котрого вперше вагомо долучився своїми руками.
А ще: я вчора подумав, що навіть у буденній роботі, можна знайти натхнення і красу. По-перше, я все більше починаю отримувати задоволення від того, що роблю по дому щось власними руками, а по-друге можна бачити красу звичних речах. До прикладу, коли ми обилвоє сиділи на даху, можна було між дерев розглядати вогні великого Сихова через крони персенківських тополь, а ще розглядати, як з димаря потяга (мій дім за 20 м від станції) вилітають іскри справжнім вулканом. На тлі темнофіолетовго неба все виглядало майже божественно.
Із супутниковим телебаченням лишаються дрібниці: докупити довший кабель, що могти поствити телевізор, там де заплановано, а також налаштувати всі канали повикидавші всі закодовані та курдсько-непальські канали.
Наступною довгостроковою ініціативою буде мабуть проведення інтернету, і налагодження телефону, котрий чомусь перестав працювати. А рахунки за нього приходять.
А на сьогодні-завтра - сесія великого прання.
|
листопада 10-е, 2009
10:46 am
Я не великий прихильник флешмобів у ЖЖ, але вже так складається, що нічого аж надто цікавого я вигадати не можу, а написати вже руки трохи сверблять то я підтримую ініціативу з флешмобом. Я б його назвав "either ... or ..." чи щось таке.
Отож ![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif) martuha36 питає мене таке:
1. Фільм чи книжка?
Так і тягнуться руки написати фільм. Їх протягом останнім часом значно більше. Я б навіть сказав радше відео. Youtube дивлюсь значно частіше. Але таки скажу, що книжка. Книжка, це не щоденний контент, котрий ти прочитав, а ще як виникне бажання то прокоментував. Або відповів на e-mail, вдумався, відповів і забув. Книжку починаєш читати поступово, ніби сьорбаєш чай. І вникаєш, і смакуєш нею. Або за три чи чотири сесії ковтаєш її як лимонад влітку. І хочеш ще. Таке часто буває, коли давно не брав книжки до рук. І особливо, коли сумніваєшся, чи скоро візмьеш наступну. Щоб прочитати заради власного задоволення, маю на увазі.
а потім ще таке:
2. Асфальт чи бруківка?
Тут безперечно можна бути впевненим. Бруківка, це те чим я можу гордитись. Ну, точніше я горджусь рідним містом, коли показую які гарні у Львові вулиці. А особливо в дощ. Бруківка особливо відбиває вечірнє світло і створює якусь ностальгію, хоча сумувати, власне, нема за чим. Бо Львів поки лишаєьться таким як я його пам'ятаю. Бруківка тримається століттями. Якби я був поетом, то сказав би, що в щілинах, між окремими каменями пам'ять епох. А оскільки я не поет, то просто обираю бруківку.
замість міттеншпіля (він виявився коротким):
3. Давати чи брати?
Брати. Добрий господар все додому тягне :) Зрештою, ти нічого не зможеш дати, якщо нічого не будеш мати. А мати ти не зможеш поки чогось не візьмеш. Треба колись розпочати крутити це коло.
і насамкінець:
4. Зовнішнє чи чи внутрішнє?
Поганенький з мене філософ, але таки таки зовнішнє. Ми ті, ким нас сприймають. І часто, ми самі не впевнені чим/ким ми є. То хай же буде так, як впевнені у цьому інші. Хоч комусь буде від того простіше. Зрештою, про щось внутрішнє ми знаємо тільки тоді, коли вони з глибин випливає назовні.
Ну от, здається трохи виписався. Вирвалось трохи назовні, і стало легше.
До нових зустрічей в ефірі!
Настрій: ![[mood icon]](http://l-stat.livejournal.com/img/mood/classic/sad.gif) depressed
|
березня 13-е, 2009
07:57 pm - Дещиця вільного часу.
Завжди так буває. Коли в тебе постійно купа роботи, котру ти повинен зробити першочергово, іншим справам виставляєш статус "зроблю пізніше, коли з'явиться вільний час". Коло чверті години тому, я закінчив все, що повинен був зробити. Виглядає на те, що маю годинку другу вільного часу, але геть не можу второпати, що ж я мав зробити, коли в мене з'явиться вільний час.
Current Location: Львів, Пастернака 5
|
|
|
