Ви дивитеся mudry

У цьому світі стільки ірреального...

> Останні записи
> Архів
> Друзі
> Дані користувача
> previous 10 entries

березня 21-е, 2011


03:14 pm - Пропонують взлом. Дешево!
Будьмо уважні... Немудрість! Будьмо уважні!

Це ж яикм (власне я не знаю яким) треба бути, щоб просити когось авторизувати тебе в ICQ, при цьому в приводі потоваришувати вказуюючи що і за скільки ти ладен зламати.
От, один такий неборака власне хотів зі мною потоваришувати. Скріншотик подаю:


Цікаво, що в інформації цей користувач називає себе "поліном".
А взагалі ціни не надто високі, як на високий риз, що хтось таки дасть йому в чоло.

(2 коментарі | Прокоментувати)

березня 3-є, 2011


06:05 pm - Не пощастило з іменем
Останніх два дні, мені невпинно пише листи електронкою американський аналітик на ім'я Кейт Мессінґ. Кожного разу його питання проникнені детальністю і нашою робочою здоровоохоронницькою специфікою.
Та я думаю, що йому просто не пощастило з іменем. Був би він Вольф, то віін сам би все знав чудово. І не було б цих численник питань. І тоді би мені також пощастило б з його іменем.

(6 коментарів | Прокоментувати)

лютого 25-е, 2011


05:25 pm - З приводу сьогоднішньої дати
В той час, коли всі інформаційні потоки рясніють синопсисами ляпів "гаранта", більшість забуває про те, що сьогодні 140 проків з дня народження Лесі Українки, що як на мене значно важливіше. Мабуть саме ця дата заставила мою знайому замислитись і написати таку думку в себе у фейсбуці

"от чому-чому в українській школі викладають літературу так, що в тебе автоматично відпадає бажання її читати?? Чи то може наш вік і мозок в школярстві того не сприймає? Бо от щойно я запалилася ідеєю перечитати Лісову пісню!"

І день сьогоднішній і те, що я колись про це трохи думав, змусило мене написати довгу, як на фейсбук, відповідь. Але також щось таке, чим би я хотів поділитись у ЖЖ, хоч пишу сюди рідко. Так от, краще прочитати все без зайвих коментарів:

Те що вимагає читати школа в рамках курсу літератури треба прочитати або за роки до того, як тобі це зададуть, або який час, скажімо жва роки опісля. Тоді все міняється. Ти можеш читати, що бо тобі хочеться, а не тому що треба.
В мене було так накприклад навіть зі "Злочином і карою", я його прочитав на рік раніше для власного досвіду і мені пішло, в той час, як ті хто чиатли з примусу тихо (або голосно) плювались.
Про "Лісову пісню", я взагалі не кажу. Якщо читаєш собі в задоволення, без зважання на "контекст ліричного героя" про котрий в творі треба буде накалякати - і власне не те, що думаєш, а так як треба і хрестоматія вимагаж - сприймаєш його по-своєму, то і отримуєш те задоволення, котре хочеш.

(11 коментарів | Прокоментувати)

січня 20-е, 2011


12:36 pm - дещо про електронну переписку
Так вже складаються обставини, що останнім часом найбільша часка комунікації припадає на обмнін миттєвими повідомленнями, та електронну пошту. Можна звісно поставити під сумнів, що комунікація через скайпи, діґсбі тощо в мене відбувається миттєво: зазвичай на листи я відповідаю раніше, а вже потім дивлюсь хто що мені написав, але мова не про це.

Щоб полегшити роботу з поштовою скринькою оце весь "комунікуючий сегмент людства" придумав купу всіляких штук і скорочень.
Ну от приміром, якщо хочеш донести кортке речення, і в деталі не вдавататись, то можна все повідомлення вказати в темі, а після того поставити [EOM], котре означатиме 'End of message'. Не кажучи вже про скорочення EOD (End of Day), EOW, EOY тощо. І це, завважте, придумали ще до епохи SMS-івок і твітерів.
Чув також історію, що у автоматизованому підписі перед іменем, замість якогось "щиро ваш", чи там "з найкращими побажаннями" писав "Without wax", що значить замість воску. Всім це здавалось дещо завуальованою вульгарністю, але чомусь він так вирішив писати. Виявилась от яка історія. В римські часи, коли перевозили гранітні плити для облицювання чи інших потреб, останні часто давали тріщини, при необачному транспортуванні, і тріщини заліплювали воском. А ті плити, корі доїхали в цілісності були найвищої якості, а отже, без воску, і саме так блямпочку їм чіпали. В перекладі на римську це звучало як 'sine cero', від чого пішло слово sincerely, додаючи до якого 'yours' ми отримуємо уввічливий підпис. Таку байку мені розповів вчора мій колєґа по роботі.

Сьогодні ж інша коліжанка розповіла що ж значть {disarmed} в темі листа (передаю мовою подачі):

The tag {Disarmed} in the subject of an email means that the MailScanner anti-virus system has removed potentially dangerous content — in the same way that you’d say “She disarmed the bomb”.
MailScanner will automatically remove the following kinds of content from email:
* File attachments which are frequently used to distribute malicious software, such as Windows .exe files. For the complete list, see Anti-virus “dangerous email attachments”.
* Files with suspicious names, such as names with a lot of spaces, or those ending in a “double extension” like .doc.exe.
* Files which have exactly the same names as known viruses, such as happy99.exe.
* HTML tags which can be used for malicious purposes, such as Iframe tags.
* “Web bugs” — small images used to track when you open an email. These are often used by email newsletters.

(2 коментарі | Прокоментувати)

грудня 1-е, 2010


08:07 pm - Настільний хокей
Сьогодні вперше в житті грав внастільний хокей.
Ми подарували його колєзі з роботи. Вчора був його останній день в нашій команді. Але оскільки прощальний вечір в нього затягнувся до пізньої ночі, а хокей опинився у когось у машині з тих хто ще з нами працює (так, я штука дуже габаритна), то хокей не поїхав до Києва і на місяць залишився в нас. Сьогодні вирішили, з дозволу власника, його протестувати.
Я в дитинстві не розумів яка може бути від цього радість. Так, я завжди шукав в іграшках сенс і чим вони можуть мені бути цікаві. А тепер коли став дорослішим, стало цікаво.
Не очікував що так піде. Перший же матч закінчився із ррахунком 3-0 на мою користь. Але в чотири руки грати виявилось цікавіше.
Це знайомство з такою цяцьою тривало не багато - десь хвилин двадцять, але ще потім добрих десять хвилин, курсор мишки видавався мені хокеїстом із металічною ключкою.
Що не кажи, а деякі іграшки створюються насправді для дорослих, а дітьми тільки прикриваються. Як от ще наприклад машинки на пульті, чи щось ще. Зрештою, ми всі трохи діти, хтось більше, хтось менше, і тільки часом справи наганяють нам на обличчя серйозний вираз.
Tags:

(4 коментарі | Прокоментувати)

березня 3-є, 2010


05:08 pm
Buzz Live Journal Connection

(Прокоментувати)

січня 13-е, 2010


04:48 pm - Про те, що на звороті старого конверта.
Позавчора ходили з дружиною на "Аватар". Фільм мені сподобався, але я власне не про фільм.
Фільм гарний, якщо він наштовхує на думки, і спричиняє дискусії не серйозні теми. Цього разу ми говорили про те, що людство за останні 100 тисяч років нічого нового про світ навколо себе не відкрило. Ми тільки придумуємо суперкомп'ютери, котрими потім переважно користуємось для того щоб вбити годинку-другу в забавках, чи вКантахтє...
(тут місце, починаючи з якого можна заперечувати чи кидатись камінням по городах)
Так от, пригадалась до теми одна історія.

"Якось одна поважна жінка прийшла в обсерваторію, щоб подивитись на найбільший в Сполучених Штатах телескоп.
- Навіщо вам така здоровенний прилад? - поцікавилась вона.
- Ну, як? Щоб дізнатись про будову всесвіту, - відповів астроном.
- Хм, а мій чоловік Альберт робить це на звороті старого конверту".

(до речі, ви мабуть здогадались яке в неї було прізвище)

(28 коментарів | Прокоментувати)

листопада 23-є, 2009


05:32 pm - Мої антени та стрихи
Цими вихідними я додав трішки цивілізації до своєї домівки, що хоч і знаходиться в 20 хв. ходи від центру Львова, а все ж богом забуте місце в урбан-районі.
Проведення новітніх технологій завжди мало якісь складнощі, до прикладу в черзі на телефон нам довелось стояти понад 20 років, допоки батько не взяв все у свої руки, і знайшов можливість коштами жильців прискорити темпи продуктивності праці Укртелекому. Проведення інтернету додому - це вже моїх рук справа. Точніше все тільки в процесі, адже кожне покоління має покращити те, що лишилось від попереднього. Але інтернет - це вже геть інша історія.
До того вдома в нас вже був телевізор, ми його привезли невдовзі після переїзду. Але не користувались ним понад 3 місяці, бо напрягатись під'єднувати до нього щось, щоб побачити Перший Національний чи УТ-3 (Львів) погодьтесь не варто. Як кажуть: "Не тратьте куме сили..." Однак, в мого сусіда, що мешкає поверхом нижче, вже є супутникова антена, котру він хотів поправити. Скориставшись нагодою, що він хотів поки сніг удруге не грянув поправити з'єднання, попросив скористатись його тарілчаною бляхою, щоб і собі мати кавалок цивілізації вдома.
Купили на залізячному ринку на Сихові двох виходові головки, котрі дозволяють тягнути все одразу на два зомбоящики. Про такі я дізнався недавно, але ж жага технологій підпирає. Є ще, як виявилось навіть чотириканальні - аж на чотири телевізори, але таких мені не потрібно. Поки ми проводили закуплівлі, я отримав дозу ЛікНепу про супутникове телебачення, а також про особливості аматорського його встановлення.
Коли все було готово, можна приступити до найцікавішої частини: збирання усього докупи. Половину часу за ці два дні ми з сусідом Романом провели на даху, страхуючи один одного, подаючи деталі, під'єднуючи все до купи, а також за грою "Шестий, шестий, я - семий". Так назвала її Наталка - Романова дружина, і за сумісництвом моя сусідка дитинства. Суть проста: Роман на даху, з hands-free у вухах і гаєчним ключем у руці крутить приймач на відповідний градус, а я вдома докладно описую статус тогг, який стан зв'язку.
Врешті, в околі дев'ятої вечора вчора, ми обидвоє мали супутникове телебачення. Роман - оновлене, а я таке - до котрого вперше вагомо долучився своїми руками.
А ще: я вчора подумав, що навіть у буденній роботі, можна знайти натхнення і красу. По-перше, я все більше починаю отримувати задоволення від того, що роблю по дому щось власними руками, а по-друге можна бачити красу звичних речах. До прикладу, коли ми обилвоє сиділи на даху, можна було між дерев розглядати вогні великого Сихова через крони персенківських тополь, а ще розглядати, як з димаря потяга (мій дім за 20 м від станції) вилітають іскри справжнім вулканом. На тлі темнофіолетовго неба все виглядало майже божественно.
Із супутниковим телебаченням лишаються дрібниці: докупити довший кабель, що могти поствити телевізор, там де заплановано, а також налаштувати всі канали повикидавші всі закодовані та курдсько-непальські канали.

Наступною довгостроковою ініціативою буде мабуть проведення інтернету, і налагодження телефону, котрий чомусь перестав працювати. А рахунки за нього приходять.
А на сьогодні-завтра - сесія великого прання.

(10 коментарів | Прокоментувати)

листопада 10-е, 2009


06:35 pm
Виявляється відповідати на запитання трішки простіше, ніж створювати текст самому. А ще простіше коли в тебе є вибір. Трохи складніше з тим, як би його обґрунтувати. Але, якщо йдеться про смаки, то тут певно кожен хоче мати волю ними поділитись. Мабуть, саме тому у всемережжі є стільки інструментів, радити прочитати щось, чи переглянути своїм колєґам.

А тепер від ліричного відступу, перейдімо до питань від nichna:

вино чи коньяк?
Люблю і те й інше. Але таки коньяк. Коньяк дозволяє розслабитись. Його споживання більше, як на мене, вимагає настрою собі пороздумувати чи пофілософствуати. Тут допитливий читач міг привести приклад, що у Хайяма роздуми супроводжувались вином, а історик математики ще й нагадати, що саме форма винного келиха наштовхнула останнього на думку про кубічні криві. Я ж залишивши це екскурсом в історію, нагадаю, що за часів Хайяма коньяку ще не було.
А ще я люблю каву. А її краще споживати в парі з коньяком, а ніж з вином.

небо чи стеля?
Мабуть стеля. Мандрівний співець з мене ніякий, то ж стверджувати, що небо - це моя стеля - недоречно. Я звісно люблю волю, простір, далечінь, та все ж навіть у мандрах я надаю перевагу ночувати під стелею шатра. А ще, якщо врахувати, що "Мій дім - моя фортеця про мене", то сумніви зникають самі собою.

рух чи спокій?
Спокій. Спокій заставляє замислитись... Зрештою спокій, це якби початок руху (я в тому сенсі, що спочатку подумав, а потім рухаєшся). А якщо рухатись не зупиняєшся, то робиш все автоматично, і все минає повз тебе. Якщо ж обрати спокій, то даєш собі право зупинитись і сказати "Зупинись мить...", а потім можна рухатись далі.

скайп чи гугл ток?
Нарешті я дочекався технічного запитання. Якби мені залишали право на щось одне, то я обрав би скайп. По перше, за контактами гугл-току можна знайти друзів у скайп, а навпаки - ні. По-друге, скайп зручніший. А потретє, скайп - канал найважливішого для мене мережевого спілкування.

P.S. Виявляється я знову можу викладати думки реченнями. Круто!

(10 коментарів | Прокоментувати)

10:46 am
Я не великий прихильник флешмобів у ЖЖ, але вже так складається, що нічого аж надто цікавого я вигадати не можу, а написати вже руки трохи сверблять то я підтримую ініціативу з флешмобом. Я б його назвав "either ... or ..." чи щось таке.

Отож martuha36 питає мене таке:
1. Фільм чи книжка?
Так і тягнуться руки написати фільм. Їх протягом останнім часом значно більше. Я б навіть сказав радше відео. Youtube дивлюсь значно частіше. Але таки скажу, що книжка. Книжка, це не щоденний контент, котрий ти прочитав, а ще як виникне бажання то прокоментував. Або відповів на e-mail, вдумався, відповів і забув. Книжку починаєш читати поступово, ніби сьорбаєш чай. І вникаєш, і смакуєш нею. Або за три чи чотири сесії ковтаєш її як лимонад влітку. І хочеш ще. Таке часто буває, коли давно не брав книжки до рук. І особливо, коли сумніваєшся, чи скоро візмьеш наступну. Щоб прочитати заради власного задоволення, маю на увазі.

а потім ще таке:
2. Асфальт чи бруківка?
Тут безперечно можна бути впевненим. Бруківка, це те чим я можу гордитись. Ну, точніше я горджусь рідним містом, коли показую які гарні у Львові вулиці. А особливо в дощ. Бруківка особливо відбиває вечірнє світло і створює якусь ностальгію, хоча сумувати, власне, нема за чим. Бо Львів поки лишаєьться таким як я його пам'ятаю. Бруківка тримається століттями. Якби я був поетом, то сказав би, що в щілинах, між окремими каменями пам'ять епох. А оскільки я не поет, то просто обираю бруківку.

замість міттеншпіля (він виявився коротким):
3. Давати чи брати?
Брати. Добрий господар все додому тягне :) Зрештою, ти нічого не зможеш дати, якщо нічого не будеш мати. А мати ти не зможеш поки чогось не візьмеш. Треба колись розпочати крутити це коло.

і насамкінець:
4. Зовнішнє чи чи внутрішнє?
Поганенький з мене філософ, але таки таки зовнішнє. Ми ті, ким нас сприймають. І часто, ми самі не впевнені чим/ким ми є. То хай же буде так, як впевнені у цьому інші. Хоч комусь буде від того простіше. Зрештою, про щось внутрішнє ми знаємо тільки тоді, коли вони з глибин випливає назовні.

Ну от, здається трохи виписався. Вирвалось трохи назовні, і стало легше.
До нових зустрічей в ефірі!


Настрій: depresseddepressed

(12 коментарів | Прокоментувати)

> previous 10 entries
> Go to Top
LiveJournal.com