От уявіть собі ситуацію, що з вами у страсну суботу вітаються "Христос Воскрес!"... Не добре то правда?
А в мене ситуація схожа, бо мережа вКонтактє попереджає про день народження на день наперед. В результаті маю вже добрих сім привітань. Воно звісно кльово, дякую вже всім за вітання, але все таки ще день хочеться побути на рік молодшим!

Вже є багато випадків, коли назви фірм чи їх виробір почали в повсякденній мові позначати загальні назви речей. Наприклад фотокопія (так вона мала би називатись правильно) вже десятки років називається "ксерокс", чи будь-яку колу часто називають "кока-колою".
Сьогодні пгочувши фрагмент розмови охоронців я почув куди новіший зразок таких слів.
- Нащо він замість себе підставляє "РосУкрЕнерго"?
- Він взагалі з такими під'їздами задовбав.
- Як хочеш мати доступ до задніх дверей - то попроси, а не підсилай замість себе дебільних посередників.
Відтепер замість фрази "дебільні посередники", "нікому не потрібні посередники", "підставні особи" вживають "РосУкрЕнерго".

В суботу отримав від тата завдання оплати комунальні послуги. Оскільки всі вихідні я чимось був зайнятий, то встигнути до 13 години, скороченогго робочого дня, було годі. Вчора я цю місію провалив знову, бо після грози не працювали комп'ютери в ощадбанках. Так принаймні говорили тітки що повмощувались в свої крісла і сьорбали горнят з написами, наприклад, "Татьяна" розчинну каву.
Як правило я завжди оплачую все о ощадному банку коло будинку, тому вже призабув, що таке війна за касу.
Сьогодні, я вирішив з тим покінчити, і прийшов у час закінчення перерви. Черга назбиралась добренька. Вона складалась переважно з тих, хто хотів оплатити послуги, а також з пенсіонерів, котрі прийшли забирати з "книжок" гроші. Тільки відчинились двері, натовп зразу змішався так ніби на токійській біржі стався обвал і гроші почали критично дешевшати. Або десь так, коли в магазин привезли 25 кг масла, а охочих назбиралось на піввагона.
Ну впритул не розумію, для чого в "Ощадбанку" чотири каси, якщо є тільки три комп'ютери і два касових апарати, і відповідно працюють з них тільки дві. І для чого папери приймати в одній касі, а гроші видавати тільки в іншій. На роботі в нас з організацією чітко, тому складно було перелаштуватись на совковий лад.
Я врешті решт із задачею справився, але виснував, що пенсіонери в таких випадках завжди беруть гору над молоддю, і людьми середнього віку. І навіть без бойових кличів про гниття в окопах і підибиті "Юнкерси".

Настрій: потовчений, але гордий, що виконав батькове доручення.

На 15 хвилин, офіс перестав працювати. Всі прилипли до вікон. В кімнаті на третьому поверсі від вібрації вентиляційної труби проломило натяжну стелю. Серваки впали. В курилці натовп.
Дерева поламало.
Ось вам дощик.

Я все життя, ще зі шкільної лави був переконаний, що це відсоткове співвідношення - один з найбезглуздіших винаходів людства. На нього посилались повсякчас коли треба було надати якісь характеристики.
Але в програмуванні та штука реально працює: за 20% часу ти робиш 80%, а решту 80% часу йде на 20% дрібниць, через котрі все не запускається...
Тепер я розумію "суровых челябинских программистов", котрі заставляють компілятор запускати програми не тільки на Delphi і C#, але і на одборном русском мате

І все таки вони існують!
Прогнози на магнітні бурі доступні в інтернеті. Помірковані геомагнітні збурення відійшли в минуле, і тепер інтернет може нам надати такі інформацію. Тепер я розумію, чому вранці водій маршрутки збуджено жестикулював: "Давайте мені копійки". Все через те, що сьогодні була слабка геомагінтна буря, можна навіть в цьому переконатись. А уявіть що би було, якби все було б хоча би на один щабель складніше.
Дякую Олесі за допомогу в боротьбі і виявленні цих проблематичних явищ.
Навіщо про це писати? Бо так!

Пам'ятається, коли я ще ходив у дитячий садок ч. 32 "Дзвіночок", у всіляких журналах друкувались календарики магнітних бур. Здається на сторінках "Радянської жінки" були. Їх вирізали, відмічали особливо потужні, і за кілька днів перед ними попвнювали запаси таблеток від серця, болю голови.
Магнітні бурі навіть могли бути продовженням розпочатої розмови про погоду. Метеопати казали: "Щось кості ломить". Їм співчували: "То все через магнітні бурі". І так собі люди комунікували. Але щось останнім часом я таких календариків не бачу. Єдине, що час до часу відкриває мені віконце у ті складні явища, ще TVN Meteo по супутнику. Щось вчора не дуже працювалось. Я подумав, що це мабуть все через магнітні бурі. Хотів перевірити а в Інтернеті не зміг знайти календарика. А кажуть, що в інтернеті є все.
А може і є, але магнітні бурі такі потужні були, що їх аж у Top Google Search не вісвітилось.

UPD: Тут співробітниці підказують, що газета "Експрес" і досі друкує такі календарики. Але моя бабуся вже їх, здається не вирізає.

Мені чомусь видається, що коли я був малим застілля в родині відбувались значно частіше. І в той час, коли всі випивали, наливаючи вино чи шампанське в келихи, мені наливали компоту, або ще якихось таких напоїв домашнього виробництва. Казали: "А тобі, Андрійку, дитяче вино" або "[...] дитячого шампанського". Газованих напоїв в плакстикових пляшках тоді ще не було, тільки почала з'являтись дефіцитна oranzada w proszku. Я звісно і в свої чотири роки розумів, що все це підстава, але дорослих не розчаровував. Коли став дорослішим і таку піставу готували мому брату та кузинам, то це вже дратувало, але я все одно нічого не казав.
Зате, певно, з того часу я не люблю і не п'ю розведене варення в мінералці...

А голуби на площах Львова снахабніли. Я  сьогодні вперше отримав ляпаса по обличчю. Крилом, від голуба...
P.S. А гооробців на вулицях значно  поменшало.

Знаєте, що виграші національної лотереї не оподатковуються, а якщо лотерея не національна, то доведеться віддати 40% своїх на халяву виграних великих (або якщо вгадати тільки три з шести можливих номерів - то жалюгідних) грошей?
Національна лотерея України справді тішить. Ну, в крайньому разі мене. В крайньому разі сьогодні. Отримав справді естетичне задоволення від перегляду розіграшів. Поспіль, один за одним, п'ять розіграшів різних варіантів лотереї. І головне кульмінація є, і позитивні емоції. Кажуть що кілька тисяч людей сьогодні виграли по 62 грн., а ще - ветеран війни виграв MP-3 плеєр, бо надіслав 59 SMS із різними варіантами виграшних номерів на тризначний номер. А Jack Pot таки ніхто не взяв.
А знаєте що мене тішить найбільше? Незворушні міни комісії, коли зализаний ведучий каже, що на сьогодні комісія "Молодьспортлото" обрала лототрон "А", комплект кульок "3". (Наїзд камери: тітка (голова комісії) із особливою незворушністю міни тисне на кнопку). Цікаво який напис на кнопці? Може "Пуск"?
Море задоволення. І жодних неґативних емоцій. І все це 5 хвилин перегляду передач Національної лотереї.
Що мене спонукало?  Я їв млинці із смородиновим варенням і руки буди надто липкі, що клацнути на кнопку пульту.

Наперед пастирям,
А вчера звіздарям
І земним звірям,
Новину співаймо!
Отакий куплет колядки я почув цього року. І щось воно мене страшенно мучить. Ну гаразд, я цього року на вертепі трішки звізду поносив, і можу рахуваись звіздраем. Приаймні на цей рік. Але як бути із всіма моїми знайомими і близькими, хто звізду не носив, і пастирський кожушок не надягав. Вони пастирі? Чи звіздарі (звиздіти, воно ж не дуже гарно). Не хочеться відносити їх до третьої залишкової категорії.
То ж наступного Різдв, а може навіть і цього, моя вам порада, потримайте звізду, або кожушок примірте, щоб протягом всього року маски мавпочок, ведмедиків, тапірів чи щуриків не одягати...

Не було мене так довго а нічого не змінилось
Ті самі тести у френдстрічці,
Ті самі проблеми з роботою, хами у маршрутках,
Паскудний настрій, нові покупки,
Розвіртуалізація френдів, робота, пиво, нові фотки.
Ті самі юзерпики.
Не було мене майже два місяці.

А я встиг замахатись, відновитись із силами, розчаруватись, зціпити зуби, захворти і не вилікуватись.
Може наберусь сили і розповім що в мене в житті відбулось...

Що це за прикол міняти у себе в ЖЖ колір шрифту?
А може в когось френдстрічка від того зле читається?  

В неділю, на закритті літературного фестивалю Фруму видавців, я брав участь у Слем турнірі.
Ось так це виглядало:

Більше можна прочитати на PROZA.om.ua дітищі dadakinder аka Толі "Качечки всія Русі" Ульянова

Кажуть рік тому, японська школярка зарізала свою подругу за те що та назвала її у своєму блозі жирною свинею.
В Україні інакше, правд? В блогерському ремеслі ми не користуємось колючими та ріжучими предметами, правда?

Хто сказав, що суботній ранок це тиха пора коли можна поніжитись? Може так, але не сьогодні.
Знаєте про що я думав, коли прокинувся зранку? Як пишеться "першовересень" разом чи окремо, з великої чи малої літери? Залишається тільки здогадуватись. Значно складніше було би, якби перший дзвоник був би до прикладу тридцять першого серпня.
Доводиться підніматись із ліжка, бо скрипіння колонок свята Першого дзвоника альтернативи не залишає. Сростерігаємо за всім разом із gwise:
- Скажи, ну чому перше свято дітей у школі таке нудне?
- А ти що, пропонуєш, щоб на перший дзвоник вони боролоись у грязюці?
- Диви! А там за рогом школи батьки заничкувались покурити.
- А чого та кобіта у чорних колготах одна веде то свято першого дзвоника? В таких випадках біля неї ще мав бути пацик, котрий має незґрабно жартувати та видаватись веселим.
- На пацика не вистачило папки, щоб він її тримав.
- Кого тримав?
- Ясно, що не кобіту! Вона ж без дзвоника, нафіга вона йому. Папку, ясний перець.
- А чого директор школи із листочка читає?
- ...
- А, то він звернення від Ющенка зачитує!
- Я тобі скажу, що Ющенко він як Гузар. З будь-якої нагоди пише привітання. А всі їх читають.
- Зрештою, це гонсько. Ющенко тішиться, що сі читають від нього звернення; директор тішиться, що нічого не треба придумувати; всі тішаться, що не треба довго стояти і слухати маячню.
- Ну, але це тільки у тому випадку, якщо не запросять представника від РайВНО. Вони менше 10 хвилин говорити не вміють.
- Йолки, ми пропустили улюблений момент, коли дівчинку несуть як мішок картоплі на плечі. Тільки мішок картоплі не дзвенить вагалі, а дічинка ще силується.
- А де той гон: "1-А клас, класний керівник ... заходить із першачками у школу"?
- Ти що? Все забув! То із самого початку. А зараз вчителі будуть думати, куди розіпхати квіти.
- Але знаєш старий, то треба пережити, щоб зараз дивитись на це із усмішкою.

Дійові особи:mudry,gwise.

В другорядних ролях:
Юля (дівчинка з Чернівців), пластуни, туристи з Вінниці, поляки, чехи, рагулі, шароварники, панки, будівельник Юра тощо.

Особливі подяки всім хто нам допомагав у нашій мандрівці:

• Провіднику другого вагону поїзду «Львів - Чернівці» (за те, що забув взяти з нас гроші за переїзд Івано-Франківськ - Коломия)
  
• Туристичній групі з Вінниці (за те, що поділились окропом, подивились за наплечниками, поділились традиціями)
  
• Дівчині Юлі з Чернівців, котра вчиться у Львові (за те, що допомогла нам весело провести вечір)
  
• Місцевим карпатським жителям (за те, що гарно вказали дорогу)
  
• Френдам orestk, fi_lin та schpop за довідки щодо мандрівки
  
• Тим, хто підтримував нас повідомленнями і тим хто не нависав із дурними зауваженнями

13 серпня (понеділок)
Сідаємо на потяг Львів - Чернівці. Думаємо, про те, що даремно взяли квитки тільки до Івано-Франківська, бо з Коломиї легше добиратись до Верховини. Хотіли домовитись і доплатити провіднику зразу, але той попросив зробити це зразу після Франика. Ми забомбили і добрались на дурняк.
У потязі як справжні легіні запрошуємо до свого відділу дівчинку Юлю, і слухаємо історії з її життя. Це як у Ніцше: "Со спутниками должен говорить Заратустра". Виявляється, що найчастіше у цьому потязі 2 вагон - загальний з м'якими сидіннями, а 3-ій вагон просто з лавочками, тому бажано власне брати загальні квитки на 2 вагон.

( Read more... )( Read more... )( Читати далі )
17 серпня - 18 серпня (п'ятниця - субота)

Спускаємось дорогою з полонини до Квасів. Це займає години чотири. Дорога як дорога, тільки спостерігаємо доволі сентиментальну, ідилічну картину, коли братчик і сестра років п'яти, босі пасуть п'ятьох ягнят.

Косовиця. На берегах студеного закарпатці грабають сіно.
- Дай Боже щастя! - голосно та водночас вигукуємо ми.
- Казали боги, щоб і ви помогли, - відповідає бабуся.
По селу нас трохи підвозять фірою.

Знаходим вельми цікавий магазинчик "Дубок", на вул. Воз'єднання, 156. Там свіже микулинецьке пиво по 2 гривні за гальбу.

Топаємо на електрину Рахів - Делятин. Далі "Делятин - Коломия", просто ми ще хочемо потрапити до с. Город, що коло Косова на пластовий мистецький табір "Метаморфзи", щоб відвідати там "Степових відьом" (Оленку, Дру та Тетяну), котрі пізнають там уміння малювання по пляшках, різьби по шкіри та по дереву, писанкарства і тепе. пробуємо з Юрком і собі по шкіряному браслету зробити. Беремо участь у конкурі літачків.

До Города, що за Косовом по дорозі на Верховину прибуваємо коло опівночі. Звісно, що ні на який табір не потрапляємо, бо всі, хто можуть щось знати в Косові, сплять. Тому ночуємо у хаті, а на табір потрапляємо зранку.

19 серпня (неділя)
Після обіду добираємось до Коломиї. На потяг чекати ще 5 годин: сидимо на вокзалі, спостерігаємо за пересічними обивателями. справа табличка із україночкою з хлібом-сіллю у совдепівському стилі і підпис: "Вас вітає Коломия". З другої сторони вокзалу напис "Платний туалет", хоч насправді він безкоштовний. Тут цього дня день міста. Щоб хоч якось вкоротити часу йдемо поблизу у "кахве", де ще в травні, коли повертались з "Етноеволюції" їли пельмені. Сидимо годину, чекаючи поки до нас підійдуть по замовлення. Пишемо всім вітання СМСівками. А потім виявляється, що кухня не працює, і єдине що ми можемо замовити, це горілку, шмурдяк і шоколадку. Просиділи хоч у теплі годинку, бо на вулиці дощ.

Тільки повернулись до своєї лавочки на вокзалі, аж надходить тип. Історія його полягала у тому, що його в маршрутці з якогось там перевалу до Татарова забули розбудити, і прокинувся він аж перед Коломиї. А електрина на Татарів вже пішла, як і додому до Тернополя. Йому доведеться чекати до ранку.

Потім набігає гурт панків (таких справжніх, п'яних, в шкірянках і з ірокезами), котрі тиждень думали, що вони у Франківську. Чуємо такий діалог:

Тітка в рупор на вокзалі (нагадуємо): "Потяг приміського сполучення Івано-Франківськ - Коломия прибуває на третій перон".
Недосвідчений панк: "Пішли, то ж наш, на Франківськ".
Досвідчений панк: "Ти чув що сказали, болдирь? Івано-Франківськ - Коломия! Ти що хочеш в Коломию звідси заїхати".
Відверто кажучи мене дивує, як вони взагалі можуть потрапити туди куди їм потрібно, при тому, що свідомість п'яно-колективна, сказати, взагалі відсутність.
Побоюючись, що на нас натраплять у потязі наші нові супутники, бо ж невідомо як вони потрапляють у ті потяги, швиденько засинамо, бо для того і так є всі передумови.

Всі фото доступні тут: http://picasaweb.google.com/mudry.andriy/bmAGML

А хто ще крім ЖЖ веде паперового щоденника?
Про що ви туди пишете?